Геополітична подорож. Частина 1: Мандрівник (“STRATFOR”, США)

Від редакції BBS News: Ця стаття – перша частина із серії дорожніх репортажів, що їх написав доктор Джордж Фрідман під час своєї кількатижневої подорожі по Туреччині, Молдові, Румунії, Україні і Польщі в 2010 році. Джордж Фрідман – засновник і генеральний директор компанії Strategic Forecasting, Inc. (STRATFOR), яку часто називають «тіньовим ЦРУ», онлайн-видавець геополітичної аналітики, піонер приватної розвідувальної діяльності. У цій та в наступних сімох статтях він розмірковує на теми міжнародної політики в контексті закінчення Холодної війни, балансу сил у Європі, перспектив східноєвропейських країн у протистоянні Заходу та Сходу, варіантів стримування експансії Росії та Німеччини після кризи 2008 року. Джордж Фрідман доходить висновків, що чи не єдиним інструментом збереження миру в Європі та світі, стримування агресії сучасної Росії, убезпечення від подальшої інтеграції Росії та Німеччини та історичним шансом на успіх для країн, які він відвідав, є інтеграція Балто-Чорноморського регіону, витоки чого він бачить в ідеях Міжмор’я, які свого часу виношував Юзеф Пілсудський. Згода на републікацію матеріалів надана BBS News компанією STRATFOR.

Геополітична подорож. Частина 1: Мандрівник

Я намагатимусь писати об’єктивно. Звичайно, всі ці враження є особисто моїми, але я, все ж, намагаюсь бути неупередженим і цьому є три причини. По-перше, я не настільки заангажований, як це може видатися з моїх записів. По-друге, світ є набагато більш цікавим, ніж моя писанина і я сам, а претендувати на протилежне я вважаю за нарцисизм. Нарешті, від того часу, як я заснував STRATFOR і до сьогодні, я є його частиною. Мої думки грунтуються на дискусіях команди STRATFOR і тих аргументах, що з них випливають. Тому, навіть те, що я поставив своє ім’я у заголовку, є м’якою формою плагіату. Коли я підписую статті своїм іменем (як це іноді роблять і Скотт Стюарт, і Фред Бьортон та інші), то це лише тому, що наші маркетологи кажуть нам, що ми мусимо мати «обличчя компанії». Мені важко зрозуміти, навіщо будь-кому потрібно знати про мою скромну персону, або чому виставляння її є гарним бізнесом, проте, мене навчили ніколи не сперечатися з маркетологами.

Все вищесказане було написано, аби підготувати читача до серії статей, які будуть «авторськими» в тому розумінні, що вони будуть стосуватися того, що я особисто робитиму. Ми із моєю дружиною (яка давно запланувала ці подорожі і чітко їх організувала) збираємося проїхати цими країнами впродовж кількох тижнів. Причини, з яких я туди їду, стосуються геополітики. Всі ці країни стоять перед геополітичною дилемою. Кожна з цих країн дивовижна по своєму, але все, що мене в них наразі цікавить, відноситься лише до геополітики. Думаю, що читачі знайдуть щось цінне для себе у  моїх висновках щодо країн, які я відвідав. Геополітика має бути безособистісною, тоді як спосіб, яким ми пізнаємо світ завжди суб’єктивний. Андре Мальро якось сказав, що спосіб, яким ми всі залишаємо свої країни, є національно обумовленим. Кореєць бачить в Парижі зовсім не те, що американець. Особисте є відцентровою силою геополітики, її ядром.

Є люди, що подорожують, аби дегустувати вина, інші – побачити твори мистецтва, треті – насолодитися кліматом. Я подорожую світом з метою колекціонування зразків політики і роблю це впродовж всього життя. Це дивацьке хобі, але мають бути люди, що його зрозуміють. «Геополітичний туризм» не є важким заняттям, але змушує добре попрацювати мізками. Сподіваюсь, мої «геополітичні нотатки» зацікавлять читача. Думаю, десь так і мають починатися розповіді.

Місце геополітики там, де перехрещуються географія та політика. Вона грунтується на твердженні, що національні політичні системи перебувають в рекурентній залежності від того, що нації є заручниками свого географічного розташування. Я завжди починаю свої подорожі з перечитування історії та літератури тих регіонів, куди я їду. Я уникаю всього, що написано аналітичними конторами, віддаючи перевагу романам, поезії та легендам. Коли я прибуваю на місце, коли я вдивляюся в ландшафт і розмовляю з людьми, я розумію, що історія завжди рекурентна. Для багатьох місць події кількасотрічної давнини є вчорашніми. Читання художньої літератури є найкращою підготовкою до дискусії з причин дефіциту бюджету країни. Кожна місцина і кожна розмова вкарбовані в сторіччя, у ріки і гори, що формують людей, які, в свою чергу, формують сторіччя.

Після того, як внаслідок колапсу 1991 року Радянський Союз скоротився до розмірів старої Московії, багато хто казав, що Російській імперії прийшов кінець. Нації та імперії є живими істотами і, відповідно, смертними. Вони ростуть до тих пір, поки їх не обмежать межі тіл інших націй. Так вони ростуть не тому, що їхня природа є злою. Так вони ростуть, тому що складаються з живих людей, які завжди хочуть бути більш захищеними, багатшими, поважнішими. Тому для мене не є незрозумілим, що Росія, жива і неприборкана, не бажає повертатися до того, чим вона була вже колись. Кордони царської Росії та Радянського Союзу мали всі причини перебувати там, де вони були, і, на мою думку, Росія безумовно шукатиме шляхів повернутися до цих кордонів. Це не залежить від лідерів чи політики. Наразі Нового Світового Порядку не існує, є лише перегравання старого з безліччю комбінації його деталей,  як у калейдоскопі.

Наша теперішня подорож відбувається по країнах Чорноморського басейну, а геополітичною «проблемою» цієї подорожі (так-так, мої подорожі стосуються проблем геополітики і мої діти з багатьох причин вважають це ознакою дивакуватості) є російська територіальна реставрація очима її західних і південно-західних сусідів: Туреччини, Румунії, Молдови, Польщі і України. Я народився в Угорщині і був там безліч разів, тому мені не потрібно туди їхати цього разу, та й Словаччину я добре знаю. Моєю ціллю є зрозуміти, яку реальність бачать ці країни і якої бажають. І не те, що я вірю, що їхні візії і сподівання якось співвідносяться з майбутнім – світ під них не підлаштовуватиметься, швидше, мені необхідно бачити той сектор, де мої погляди на те, що має відбутися і їхні погляди на майбутнє не співпадають.

Ось що є політичною проблемою, темою цієї подорожі, але коли я споглядаю ці країни з точки зору географії, то бачу, що постають декілька супутніх проблем. Туреччина, Румунія, Україна і, частково, Молдова – всі разом вони тим чи  іншим чином організаційно залежать від Чорного моря і взаємодіють одна з одною, спираючись на цей факт. Це море – море одвічної історії. Я також відвідав деякі з країн Карпатської гряди, того бар’єру, що відділяв Російську імперію від Європи впродовж століть і який росіяни прорвали під час Другої Світової війни, цим, частково, спричинивши і Холодну війну. Румунію, Україну, Молдову і навіть південну Польщу неможливо зрозуміти, не розуміючи ролі Карпат у тому, як вони ці країни водночас єднають і роз’єднують. Зрештою, я відвідав і Північноєвропейську рівнину, що пролягла від Франції до Росії – шлях, яким Наполеон і Гітлер проникли в Росію і яким Росія ввійшла в Берлін. На цій рівнині розташована Польща, країна, чиє існування залежить від балансу сил між іншими країнами рівнини, рівнини, що забезпечує для Польщі декілька природних захисних бар’єрів і в той же час не один раз приносила Польщу в жертву. Я хочу зрозуміти що наступного разу буде чимось новим і дізнатися, чи поляки розуміють, що, відповідно до цього чогось нового, вони самі мають змінитися, оскільки рівнина не перестане бути рівною.

Частиною геополітичних подорожей є простий досвід місцевості. У розкоші готельного номеру з вікнами на Босфор я зі склянкою випивки в руці довгий час дивлюся на безкінечний караван суден, що прямує крізь вузьку протоку і це дає мені незбагненно більше розуміння завоювань Олександра, вторгнення Британії в Галіполі чи одержимості Трумана Туреччиною, ніж всі книги, які я прочитав, ніж всі мапи, які я завчив напам’ять. Їдучи гірською дорогою крізь  листопадові Карпати, де грабіжники промишляють, як і століттями перед цим, я розумію, чому цей регіон ніколи не буде повністю приборкано чи легко захоплено. Поїздка через сільську місцевість поблизу Варшави пояснить, чому Наполеон, Гітлер і Сталін вчиняли так, як вчиняли, а не інакше, і чому Польща міркує саме так, як вона це робить, а не інакше.

Ідея географічного дивлення на довкілля не обмежується цією подорожжю. Я пригадую мандрівку до озера Ітаска у Мінесоті, де починає свій плин ріка Місісіпі, несучи свої води до Сент-Луїса,  де з нею зливається Місурі і тоді тече аж до Нового Орлеану, де товарними контейнерами обмінюються річкові баржі і океанські кораблі. Ніщо інше так, як та подорож, не здатне пояснити краще витоки історії і могутності Америки, коли ти на власні очі бачиш шалений трафік зерна і сталі вгору і донизу по річці. Я зрозумів, чому Ендрю Джексон воював за Новий Орлеан і підбурював Техас до повстання проти Мексики. Це пояснює, чому найбільш глибоко відчув Америку саме Марк Твен, а не будь-хто інший.

Під час візиту до країн Чорноморського басейну мені пощастило, що так багато політиків і представників мас-медіа побажали зустрітися зі мною. І не дивно, що це мене продовжує дивувати до цих пір. Коли я був молодший, набагато менше відомих людей прагнули зустрітися зі мною. Горнятко кави і серйозна розмова у затишному офісі із впливовою людиною і до сьогодні для мене є певним посвяченням.

Такі зустрічі мають свої власні небезпеки, що дещо різняться від тих старих небезпек, на які я наражався у молоді роки. Геополітика привчає думати образами примусу та обмежень. Згідно з геополітичною наукою, політичні лідери є заручниками деіндивідуалізованих, стихійних сил і мають лише декілька альтернатив у довгостроковій перспективі. А ще, коли ти зустрічаєшся з людьми, що здобули владу у своїх країнах, завжди існує небезпека спокуси бути захопленим їхньою вірою у те, що вони збираються робити. Існує небезпека, що ти поринеш у їхні власні пристрасті і станеш довіреною особою. Також є небезпека перетворитися на сухого догматика геополітики, що ігнорує їхнє бачення, і у своїй сліпоті нездатного бачити те, що бачать вони, або те, що не можна втиснути в класичні теорії геополітики. Очевидно, що я хотів чути те, що вони мали сказати для мене, а ця подорож надала рідкісну і коштовну нагоду для цього. Проте, ці зустрічі завжди випробовують моє вміння знаходити свій власний баланс.

Мушу додати, що маю звичку не розкривати з ким я зустрічався і не розповідати, про що і з ким розмовляв.  Таким чином і дізнаюсь значно більше і, відповідно, здатен тоді скласти повнішу картину того, що відбувається. Пряме цитування, напевно, найгірша річ у світі. Мене багато розпитують про джерела STRATFOR. Я зрозумів, що ми здатні бути більш компетентними в довгостроковій перспективі, якщо не розкриватимемо їх. Вихваляння розмовами з сильними світу цього є формою нарцисизму. Тоді як розкриття розмов з «менш сильними» може бути для них небезпечним. І, що найважливіше, конфіденційна бесіда завжди більш відверта і людяна, ніж розмова, про яку дізнаються багато людей. Набагато краще ввібрати нові знання і зробити їх інструментом моєї роботи, ніж відбирати хліб у репортерів. Я прагну не пікантних цитувань, а системного розуміння, яке ніколи не зведеться до речення чи двох, нехай і переданих буквально.

Також присутня така специфічна частина мандрування «по-геополітичному», яка є і чи не найціннішою: прогулятися вулицями міста. Геополітика впливає на всі частини суспільства, формуючи саме життя і культуру. Прогулянки містом, коли знаєш, що шукаєш, може принести значний виграш. Не йдіть до пам’ятників і музеїв – вони найменш цікаві, не йдіть туди, де бурлить світське життя – воно скрізь гомогенізоване глобалізацією. Все це заступить вам реальність, тоді як середній рівень життя і його найбідніші представники відкриють вам очі. Якщо за бутіком Montblanc ви потрапляєте в магазин Gucci – ви потрапили не туди, куди треба.

Йдіть в місця, де мешкають люди, про яких ви ніколи в житті не чули. Знайдіть школу і поспостерігайте, як її залишають діти після навчання. Вам потрібні школи, куди, штовхаючись, приходять старші брати, аби провести своїх молодших сестер додому. Ви там, де слід бути. Погляньте на їхнє взуття. Воно старе, чи нове? Місцевого виробництва, чи світових виробників? Воно гляжане, ніби дуже дороге, чи таке, ніби ним цілий день грали у м’яч? Поспостерігайте, як діти граються після школи і ви відчуєте дух і темп довкілля.

Підіть до магазину. Погляньте на харчові продукти, що продаються, особливо на фрукти і овочі. Вони свіжі? Яких сортів? Погляньте на ціни і порівняйте їх з тим, що ви знаєте про зарплати. Потім – погляньте на жінку (так-так, це буде, звичайно, жінка), що прийшла за покупками. Чи уникає вона дорогих продуктів і купує найдешевші? Чи зупиняється вона, щоб покрутити в руках баночку чи пакунок, прицінюючись, а після цього – ставить це на місце, чи кладе до корзинки чи візка? Коли вона на касі і вже розраховується за продукти, то вона ретельно перераховує купюри з конверта, що його вона тримає в книжці, яку принесла з собою, чи просто і невимушено кладе на прилавок кілька купюр? Поспостерігайте за п’ятьома жінками, що купують харчові продукти після обідньої пори і ви дізнаєтеся, що насправді відбувається у цій місцевості.

Потім відвідайте будинки, у яких живуть місцеві. Принюхайтесь. Нездоровий запах гнилі чи стічних вод розповість вам, до чого вони звичні у своїй повсякденності. Чи є відділення банків неподалік? Якщо ні – значить існує нестача ділової активності, а то вони тут були б. А люди – живуть від зарплати до зарплати. Чоловіки, які спілкуються в кафе – які вони? Похилого віку, пенсіонери? Чи вони молоді? Чи багато там чоловіків близько сорока років, що п’ють чай чи каву? Вони усміхаються і розмовляють, чи сидять тихенько, ніби не мають чого сказати? Офіційна статистика безробіття може бути якою завгодно. Проте, коли велика кількість 40-річних чоловіків не мають якогось суттєвого заняття, це значить, що існує тіньова економіка – та, що не відраховує жодних податків і не знаходиться на контролі в уряду, але є важливою складовою супільного життя, не роблячи нічого корисного. Правоохоронці патрулюють поодинці, чи парами? Яким чином вони озброєні? Вони всюди, куди не кинь оком, чи на чітко визначених місцях? Зрештою, є безліч речей, які допоможуть вам здобути знання, якщо ви вмієте дивитись.

Але спостерігайте ненав’язливо. Вдягніться в звичайний одяг, що не кидається в очі, купіть пару черевиків, зашоргайте їх, а вже потім взуйте. Не розмовляйте. Люди можуть відчути в вас іноземця і змінять свою поведінку. Розчиніться у натовпі і станьте таким, як вони. Через декілька днів ви зрозумієте світ цих людей.

Щодо всього цього у мене є неймовірна історія, яку зараз розповім. Якось ми з дружиною були в Стамбулі. Я гостював у мера міста і мене запросили прочитати лекції для його підлеглих. Після багатьох зустрічей у нас з’явилося трішки вільного часу і ми пішли прогулятися містом. Ми насолоджувалися цими хвилинами. Анонімність у густому натовпі це справжня насолода. Ми йшли і раптом вклякли. На великому білборді навпроти моє величезне обличчя дивилося прямо на нас. Також ми побачили багато плакатів, що рекламували мої лекції. Ми тихенько прослизнули до готелю. На щастя, я залишився невпізнаним і ми цього разу знову спробуємо погуляти містом.

Існують три речі, які мусить робити кожен «геополітичний мандрівник». Він має виходити в поле і примушувати себе бачити географічний ладшафт, що формує все. Йому слід зустрічатися з усіма лідерами громадської думки, представниками усіх суспільних верств, яких він в змозі знайти, слухаючи їх і розмовляючи з ними, залишивши, однак, у свідомості таку вільну частину, що сприйматиме навколишній світ незалежно від його особистого сприйняття. Нарешті, він має пройтися вулицями. Він не матиме можливості зустрітися зі шкільними вчителями, банківськими та державними службовцями, авторемонтниками, які є сіллю суспільства. Та й для них не буде зручно розкриватися перед іноземцем. Тоді як геополітика вчить, що ви маєте ігнорувати те, що люди кажуть, але дивитися на те, що вони роблять.

Геополітика всюди. Погляньте на принципи виборчого процесу в Америці і ви побачите її за роботою. Я хотів би мати достатньо вільного часу, щоб дослідити деякі аспекти американської геополітики в деталях. Але геополітика найбільш корисна для розуміння конфліктів, і, відповідно, дослідник буде найбільш доцільний там, де бурлять пристрасті. Прикро, але в житті пріоритетним є необхідне, а не цікаве.

В наступних частинах я описуватиму відвідані мною регіони більш зрозуміло для читачів. Наступна стаття буде про регіон вцілому. Репортажі з циклу «Геополітична подорож» часом виходитимуть замість моєї щотижневої геополітичної аналітики протягом кількох тижнів, проте, я сподіваюсь, вони для вас стануть цінними. В будь якому випадку, дайте нам знати, що ви про них думаєте. Ми читаємо всі ваші електронні листи, хоча не завжди у нас є змога відповідати на них. Також ваші відгуки допоможуть покращити як цю серію репортажів, так і всю нашу роботу загалом.

Автор: Джордж Фрідман

Джордж Фрідман – засновник і генеральний директор компанії Strategic Forecasting, Inc. (STRATFOR), що пропонує професійні аналітичні послуги у сфері стратегічного прогнозування, якими на сьогодні користуються більше 150 000 передплатників. Джордж Фрідман постійно публікує власні статті та є автором кількох книг на теми національної безпеки, інформаційних воєн та розвідувальної діяльності, серед яких The Future of War (1997), The Intelligence Edge (1997) та The Next Decade: What the World Will Look Like (2010).

Джерело:

Переклад:

This content is republished with the permission of STRATFOR

Related posts:

Short URL: http://bbs-news.info/?p=1053

Реклама

Ми на Facebook

Вхід | Ukrainian information service