“Набуко” проти “Південного потоку” – хто кого? (“Geopolitika.lt”, Литва)

Наприкінці минулого року Москва й Софія домовилися про створення спільного підприємства для прокладання ділянки газопроводу «Південний потік» по території Болгарії. Це був останній етап підготовчих робіт з реалізації даного проекту. Трубопровід повинен пройти по території Хорватії, Греції, Італії, Сербії, Угорщини, Словенії й Австрії, а його пропускна здатність повинна скласти 63 млрд кубометрів газу в рік (при цьому вже відомо, яким газом він буде заповнений). Ціна проекту за оцінками Газпрому – 18-24 млрд  доларів.

Щодо «Набуко», то німецька «Handelsblatt» 12 жовтня 2010 року написала, що остаточне рышення про будівництво газопроводу довжиною 3300 км і ціною в 8 мільярдів доларів буде прийнято в 2011 році. Це означає, що його прокладка почнеться не раніше 2012 року, а газ по ньому піде не раніше 2015 року. У свою чергу «The Wall Street Journal» 24 грудня 2010 року повідомив, що Азербайджан в 2011 році має намір вибрати розробника величезного каспійського газового родовища « Шах-Деніз-2». Претендентів багато. Серед них і європейські компанії, що не входять у консорціум з будівництва «Набуко» – наприклад, італійська Edison Spa і грецька DEPA. Очевидно, європейці починають змагатися не тільки з Росією, але й між собою.

Консорціуму з будівництва «Набуко» ніяк не вдається домовитися про поставки газу ні з Азербайджаном, ні з Туркменістаном, а запланована потужність трубопроводу – 30 мільярдів кубометрів газу в рік. Серед потенційних постачальників газу також згадуються Казахстан, Іран, Єгипет та Іран, однак усе це – довгострокова перспектива без конкретних домовленостей. Правда, наприкінці 2010 року з’явилося повідомлення про те, що Туркменістан готовий щорічно поставляти в Європу 40 мільярдів кубометрів газу, але серйозного підтвердження воно не отримало.

Динаміка в суперництві «Набуко» і «Південного потоку» висока. Зокрема постійно змінюється й ніяк не може усталитись структура учасників конкуруючих проектів. Наприклад, важко зрозуміти характер стосунків між Газпромом і італійським концерном «Eni Spa». 2 грудня 2010 року, ґрунтуючись на документах Wikileaks, італійська «L‘Occidentale» повідомила, що Eni Spa збирається брати участь у російському проекті – у цьому випадку концерну лестить залучення саме його трубопрокладальників (схоже бажання виразили французи з Edf і німці з E.On).

Однак ЄС і США негативно ставляться до такого рішення італійської компанії. На початку 2010 року Держсекретар США Х. Клінтон навіть запросила в американських посольств у Москві й Римі інформацію про можливі «особисті інвестиції» С. Берлусконі й В. Путіна в «Південний потік», а Eni у Римі довелося відповідати на відповідні питання американських конгресменів.

До речі, 17 грудня 2010 року було оголошено про те, що Хорватія відмовилася продовжити договір з Газпромом про постачання газу. Хорватська компанія INA повідомила, що протягом найближчих трьох років газ у країну буде поставляти Eni, тому що це повинно зробити ціну на продукт більш гнучкою. На думку В. Нестерова з компанії «Тройка диалог», як тільки з’явиться можливість міняти постачальників газу без штрафних санкцій, країни Європи відразу ж почнуть обирати більш дешеві з них і диверсифікують свій газовий імпорт. Відповідно до даних East European Gas Analysis, газовий експорт Eni за три квартали минулого року в порівнянні з тими ж показниками за 2009 року виріс на 9,6%, а російський – поменшав на 48%.

«Південний потік», крім усього іншого, повинен зменшити транзитну залежність Росії від України, президент якої в 2010 році кілька раз говорив про те, що буде прагнути до зупинки даного проекту. Зокрема, в листопаді минулого року в Брюселі В. Янукович заявив, що постачання російського газу в Європу в обхід України не відповідає духу партнерства між країнами, а тому Москві слід переглянути своє рішення. Київ пропонує Росії і ЄС укласти довгострокову угоду, згідно якої Європа гарантує Росії імпорт установлених обсягів газу, які Росія повинна буде постачати через територію України. Більше того, у такому випадку Україна готова до спільного із Брюселем і Москвою керування своїми газотранспортними системами. Однак, Газпром заявив, що йому більш зручне двостороннє співробітництво з Україною, через територію якої сьогодні в Європу поставляється 80% російського газу.

Аналітик компанії «Rusenergy» М. Крутіхін стверджує, що Газпром зайнявся «потоками» з метою контролю всіх етапів поставки газу, починаючи з видобутку й закінчуючи кінцевим споживачем. Єдиний шанс створення спільного газового консорціуму Росії, ЄС і України, який зайнявся б модернізацією газотранспортних мереж останньої – незборимі труднощі будівництва «Південного потоку». На думку М. Крутіхіна, даний проект абсолютно некомерційний хоча б тому, що він коштує 20 мільярдів доларів, тоді як модернізація української газотранспортної системи – 4,5 млрд доларів.

Таким чином, пасьянс «Південного потоку» і «Набуко» досить заплутаний – один стратегічний міжрегіональний проект проти іншого. У той же час європейці змагаються не тільки з Росією, але й між собою, а Україна змагається з Росією, і навпаки. Нарешті, не можна забувати про зростаючий попит на сланцевий газ й усе більш активні пошуки альтернативних джерел енергії. Коротше кажучи, поки зарано загадувати – хто кого, а то може статися, що й обидва проекти так і залишаться на папері.

Арунас Спрунюс

Джерело: ИноСМИ

Оригінал статті: Geopolitika.lt

Related posts:

Short URL: http://bbs-news.info/?p=83

Реклама

Ми на Facebook

Вхід | Ukrainian information service