Суп з черевика Дональда Туска (“Gazeta Wyborcza”, Польша)

фото: tsn.ua

Фрагменти статті Ярослава Качинського для видання “Gazeta Wyborcza”

Необхідно, щоб Польща була безпечною державою: як ззовні, так і всередині – за відчуттями своїх громадян. Наївним слід визнати переконання (яке, як мені здається, поділяють прем’єр Дональд Туск та його міністри), що якщо з 1999 року ми є членом НАТО, а з 2004 – Євросоюзу, то нам вже нічого не загрожує. Це демонструє нерозуміння довгострокових політичних та економічних процесів, які описував хоча б американський політолог Семюель Хантінгтон (Samuel Huntington).

Це показує також невміння розпізнати загрози для існування Польщі як національної держави: жоден з великих сусідів Польщі, тобто Росія та Німеччина, не лише не відмовився від політики національної експансії, але після 2000 року вони, навпаки, її підсилили та заново сформулювали. Тим часом, під керівництвом Дональда Туска польські національні інтереси розчинилися в приналежності до ЄС і НАТО, а також у блаженному відчутті стабільності теперішнього статус-кво.

Нічим не підкріплене відчуття стійкої безпеки призвело до формування в уряду Дональда Туска такого курсу зовнішньої політики, який можна назвати стратегією «задишки» або стратегією «конформізму». Це означає, що ставляться лише одномоментні (максимум, на один виборний термін) цілі. Тобто, до уваги не береться жоден з можливих сценаріїв розвитку ЄС і НАТО.

Необхідно мати сценарії стосовно ЄС – це, наприклад, повернення виключно до зони вільної торгівлі; концепція Сполучених Штатів Європи як конфедерації; ідея Європи двох швидкостей або осі Москва – Берлін як домінуючої структури в Європі, поділ на малі структурні одиниці, наприклад, Північний або Середземноморський союз; розпад ЄС.

Стосовно НАТО, то можливим є сценарії формування англосаксонського ядра (США, Великобританія, Канада), до ініціатив якого на добровільній основі приєднувалися б інші держави; розширення НАТО на деякі країни пострадянського простору (Україна і Грузія) та Ізраїль; підключення Росії до альянсу (за трьома сценаріями ); створення єдиної армії Євросоюзу і послаблення зв’язків країн-членів ЄС з НАТО.

Польща повинна враховувати різні сценарії еволюції ЄС і НАТО та мати готові рішення на випадок, якщо який-небудь з них втілиться в життя. Коли я був прем’єр-міністром, ми не тільки розглядали можливість цих сценаріїв, а й готували різні попереджувальні заходи. У даному контексті, дуже важливою є економічна сила Польщі, що в наш час навіть сама значною мірою визначає суверенність держави. [...]

У контексті альтернативних сценаріїв для ЄС і НАТО прогресуюче злиття політики уряду Дональда Туска з пріоритетами політики Росії при одночасному нехтуванні союзом з США, видається не просто короткозорим, але самогубним. Особливо, якщо взяти до уваги надзвичайно тісні зв’язки Росії та Німеччини, що реалізуються найчастіше через голову поляків: досить згадати німецько-російський проект «Північний потік» або ширше – спільну енергетичну політику цих держав.

Подібним чином, абсолютно незрозумілим і шкідливим є ігнорування малих держав регіону, перш за все Чехії, Угорщини, Румунії та Словаччини. Уряд Дональда Туска має право відмовитися від концепції «Ягелонської» зовнішньої політики (союзу з країнами Балтії та України, підтримки цієї політики зі сторони Чехії, Словаччини та Угорщини, а також залучення до спільних ініціатив Грузії, Вірменії, Азербайджану, а в перспективі і Білорусі) , прихильником якої був покійний президент Лех Качиньський. Однак уряд Дональда Туска має запропонувати якусь альтернативу.

Цією альтернативою не є «Східне партнерство» в його нинішній формі, оскільки це лише огризок у порівнянні з концепцією мого уряду та Леха Качинського. Це лише щось для заспокоєння совісті, тому що Євросоюз робить дуже мало для пострадянських держав, а особливо для Грузії та України.

Стратегія ж «конформізму» уряду Туска полягає в переконанні, що після прийняття Лісабонського договору Польща нічого не може зробити для того, щоб посилити своє значення та вплив у Європі. Найбільше, що ми можемо, це піддакувати сильним європейською гравцям: Німеччині та Франції.[...]

Внутрішня безпека Польщі – це ще й енергетична безпека. А ситуація з нею більш ніж погана. Єдине досягнення – це будівництво газового порту в Свіноуйсьце (Świnoujście). Нагадаю, що ідею будівництва висунув у 2005 році в ході президентської кампанії Лех Качинський, і вже будучи президентом, надавав їй посильну підтримку. Мій уряд не встиг реалізувати цей проект, хоча він був частиною наших планів із диверсифікації забезпечення Польщі газом.

Я нагадаю, що Євросоюзу довелося захищати нас від того, щоб ми на довгі роки не потрапили в залежність від поставок газу з Росії. Адже польський уряд в особі віце-прем’єра та міністра економіки Вальдемара Павляка (Waldemar Pawlak) хотів укласти договір до 2037 року, який всупереч європейським приписам віддавав Газпрому контроль над газопроводом «Ямал» до 2045 (уряд не дозволяв Брюсселю ознайомитися з операторським договором) та погодився на дуже низькі ставки за транзит (на 70 відсотків нижчі за українські).

У підсумку, після догани та тиску договір був укладений на термін до 2022 року, але для Польщі він все одно залишився невигідним. У нас все ще немає реальної диверсифікації постачань нафти і газу. А не варто забувати, що це елемент небезпечної неоімперської політики Росії (я застерігав щодо її наслідків у своїй статті ще у вересні 2010 року) та дуже важливий чинник у російській зовнішній політиці (інформацію на цю тему можна знайти, наприклад, у книзі Валерія Панюшкіна та Михайла Зигарю «Газпром. Нова російська зброя»). [...]

Автор: Ярослав Качинский

Джерело: ИноСМИ

Оригінал публікації: “Gazeta Wyborcza”

Related posts:

Short URL: http://bbs-news.info/?p=894

Реклама

Ми на Facebook

Вхід | Ukrainian information service