Геополітична подорож. Частина 4: Молдова (“STRATFOR”, США)

Молдова – це така країна, яку необхідно зрозуміти, а розуміння це обов’язково випливає з того, чи ви маєте відповіді на два питання. Перше питання: що це за країна взагалі така – Молдова? Друге питання стосується того, чому вас взагалі хвилює сам факт існування Молдови? Як це не дивно, але я приїхав до Молдови з твердим переконанням, що знаю відповідь на друге питання, проте, ніяк не на перше. А поїхав я з Молдови не знаючи відповіді ні на перше, ні на друге. Тому, давайте почнемо з другого питання: так чому ж Молдова має значення?

Друга стаття з даної серії репортажів – «Прикордоння» – описує зростання ролі Росії у якості регіональної сили після руйнування Радянського Союзу в 1991 році. Національна безпека Росії прямо залежить від двох країн, які 1991 року стали незалежними державами: від Білорусі, яка є буфером між Росією та Західною Європою на Північноєвропейській рівнині та від України, що виконує роль буфера між Росією та Карпатами. З точки зору Росії, вплив на ці країни є менш важливим ніж те, що Європа і США на них не впливають. І росіянам вдалося досягти не те, що цього, а навіть більшого.

Міжмор'я

Україна є південно-західною опорою Росії, а разом з тим – і її ахілесовою п’ятою. Для Росії дуже важко почуватися захищеною без України як з економічних, так і зі стратегічних міркувань. Росії важко буде захиститися, якщо Україна попаде під вплив ворожої сили. Тим, чим Україна є для Росії, тим самим і Молдова є для України.  Молдова – ось той виступ, те слабке місце в обороні України, а якщо вона – слабка ланка оборони України, тоді і Росії, відповідно, також. Десь таким чином я міркував на початку мого візиту до цієї країни.

Стратегічне розташування Молдови

У мене достатньо сильних історичних аргументів для захисту свого бачення. Я міркую паралельно тому, як міркував свого часу Сталін. В 1939 році Радянський Союз підписав пакт про ненапад з нацистською Німеччиною. За одним з секретних параграфів цього договору Німеччина і СРСР домовилися про розподіл Польщі. Згідно іншого секретного параграфу, під контроль «совєтів» мала відійти Бессарабія, не дивлячись на те, що на той час вона була частиною Румунії, союзника Німеччини. Бессарабія ввійшла до складу Радянського Союзу в 1940 році, змінивши назву на Молдовську Радянську Соціалістичну Республіку і дещо змінивши свої кордони. Отже, Бессарабію ми можемо вважати попередником Молдови.

Звичайно, могло бути багато речей, про які «совєти» могли домовлятися з нацистами, проте, разом зі Східною Польщею, Бессарабія була для них надважливою з наступних стратегічних міркувань:

  1. Східний кордон Бессарабії, а отже – і Румунії, був у менш ніж 50 милях від радянського портового міста Одеси – найбільшого виходу Радянського Союзу в Чорне та Середземне моря.
  2. Кордон Румунії проходив по східному березі Дністра. Тому, якби «совєти» вирішили наступати на Захід, то будь-яка ділянка вздовж Дністра виявилася би неприступною твердинею.
  3. Разом з поглинанням Бессарабії Радянський Союз убезпечував себе від існування плацдарму, з якого легко було нападати на Київ.
  4. Радянський Союз розширював свою територію в західному напрямку аж до річки Прут.
  5. З Бессарабії Радянський Союз міг контролювати Дунай. Блокування Дунаю означало втрату Європою – а в тому числі і Німеччиною – важливого торгівельного шляху.

Сталін бажав посилити безпеку України та збільшити кількість слабких місць в обороні Дунаю та Румунії. Ось так незрозуміло для решти світу Бессарабія стала ключовою фігурою великої шахової партії між Гітлером і Сталіним, так само, як це вже колись було між Російською та Османською імперіями. Таким чином території, які не викликають великого зацікавлення у решти світу, насправді можуть виявитися каменем спотикання провідних гравців.

Як ми знаємо, сталось так, що Гітлер обіграв Сталіна, напавши на Радянський Союз і швидко захопивши регіони, якими до того йому поступився. Але все, що Сталін втратив у 1941 році, він повернув у 1944. В нього не було жодного наміру повертати Бессарабію Румунії. Він приєднав частину її території до України, навзамін приточивши частину українських земель на східному березі Дністра до Молдови. Оскільки на той час всі ці землі перебували під владою рад, то ці територіальні перестановки були, швидше, управлінським рішенням, але ніяк не стратегічним.

Після розпаду Радянського Союзу на цих землях виникла Республіка Молдова. За допомогою Росії частина земель на схід від Дністра сепаратно відділилась і Молдова втратила контроль на територіями, нині відомими як Придністров’я. Під контролем центрального уряду Молдови впродовж близько 18 років залишалися землі між ріками Прут і Дністер – не надто велика територія, як за світовими мірками. І дійсно, дивлячись глобально, аж до 2010 року Молдова просто займала місце на політичній карті світу, до тих пір, поки в 2010 році українські вибори не призвели до формування проросійського уряду, заперечивши всі результати «помаранчевої революції». Як я доводжу в статті «Прикордоння», ці вибори стали вирішальним пунктом відродження стратегічних інтересів Росії.  Відповідно, і Молдова перестала бути всього лише якоюсь територією між двома річками і почала грати роль стратегічно важливої території як для самої Росії, так і для сил Заходу, що могли прагнути контролювати Україну, а через неї – загрожувати і Росії.

Дозвольте підкреслити, що твердження «почала грати роль» стосується не вже певного сталого факту, а лише того, що існує певний процес, а розгортання цього процесу  залежить від трьох факторів:

  • Спроможності Росії
  • Контролю Росії над Україною
  • Реакції сил Заходу

Це все змінні речі, ніяк не константи.  Важливість Молдови зростає, що зрозуміло. Це доволі неспішний процес під час якого ця незрозуміла, незнана країна втрачає свою непомітність, що стається щоразу, як тільки інтереси великих держав цієї частини світу зіштовхуються.

Ось чому я так хотів відвідати Молдову –  для мене це ніби полігон для стратегічних навчань, на якому можна багато чому навчитися, багато чого зрозуміти.

Молдовська ідентичність

Звісно, Молдова – це не тільки стратегічний об’єкт. Тут мешкають живі люди, які розриваються між своїм румунським корінням та радянським минулим. Помилковим є твердження, що Молдова – це всього лиш частина Румунії, окупована свого часу «совєтами», яка, лишень звільнившись від їх влади, одразу ж забажала возз’єднання з Румунією. За сімдесят років відокремленого існування Молдова стала чимось іншим, ніж просто румунська провінція, так само вона далека і від того, щоб бути провінцією російською, проте, і назвати її повноцінною нацією теж не виходить. Це якраз той випадок, коли  геополітика стає частиною повсякденного життя.

Радянська влада познущалася з Молдови. Якось я розмовляв з місцевим журналістом і він розповів мені, що його сім’ю разом з ним було депортовано в 1948 році до Томська, що в Сибіру. Він розповідав про це, ніби про щось буденне, само собою зрозуміле, адже подібне сталося з багатьма молдованами. Сталіна непокоїло, що молдовани зажадають возз’єднання з Румунією, а оскільки Румунія була радянським сателітом, то Сталін прагнув не допустити цього будь-що. Цю проблему Сталін вирішив за допомогою депортації місцевих румун, переселення сюди росіян, невеличкого голодомору і терору, напрямленого на те, щоб зламати національний дух, як це він звик робити вже не один раз і де завгодно в Радянському Союзі.

В Молдові різниця між країнами Східної Європи та між колишніми республіками Радянського Союзу відчувається в повітрі. У східноєвропейських країнах період радянського панування вважається епохою жахіття, а самим росіянам тут не ймуть віри до сьогодні. Тоді як в Молдові присутня щира ностальгія за Радянським Союзом, за часами, коли Молдова була однією з республік СРСР. Між іншим, в Молдові правління комуністів скінчилося далеко не в 1992 році. Партія комуністів Республіки Молдова (ПКРМ), спадкоємиця забороненої Комуністичної партії, продовжувала керувати Молдовою аж до 2009 року. ПКРМ ідеологічно не має жодного відношення до комунізму, насправді, вона не має жодної ідеології як такої. Все, що вона пропонує – це підтримання зв’язків з Росією та певний флер спадкоємності в країні, яка надає перевагу старому і звичному.

Бессарабія була румунською провінцією, а бессарабці в більшості своїй розмовляли румунською мовою. В сучасній Молдові румунська мова не є мовою більшості. Як і в більшості колишніх радянських республік, мовою побутового спілкування тут є російська і не лише для росіян, які донині тут мешкають. Для більшої частини населення Молдови мовою, якій надається перевага, є російська. Старші молдовани вивчали російську в школах і звикли користуватися нею у повсякденному житті. Тоді як молоді люди, також розмовляючи російською, використовують і російсько-румунський «суржик». На додаток зазначу, що хоча я і не розмовляю румунською мовою, проте помітив, що румунська мова, якою розмовляють у Молдові, разюче відрізняється від тої румунської, що панує в сучасній Румунії. Вони розвивалися порізно і перша містить в собі чимало архаїки. Ви легко відрізните румуна від молдавана, що розмовляє румунською.

Щодо мовного питання тут постійно виникають сутички. Одна з моїх колег, будучи громадянинкою Румунії, супроводжувала нас у подорожі Молдовою. Вона запросила нас відвідати крамницю, в якій продається шоколад (шоколад тут дійсно добрий, чим молдовани пишаються). Коли вона заговорила до продавчині, то її румунська мова настільки відрізнялася від її молдавського діалекту, наскільки вона відрізнялася від російської мови.  На що її проігнорували, довго не обслуговували, хоча вона, як і всі, стояла в черзі. Як вона згодом пояснила, молдовани вважають, що румуни дивляться на них згори вниз, на що й самі відповідають їм зверхністю. Хоча ця ситуація була анекдотичною, проте, і багато інших людей звертають увагу на тристоронні тертя між румунами, румунськомовними і російськомовними молдаванами.

Цей розкол переходить і в політику. Хоча тут живуть багато людей, що прагнуть союзу з Румунією, вони є далеко не більшістю. Між тими, хто підтримують реставрацію комунізму і тими, хто підтримує ідею незалежної Молдови з орієнтацією на ЄС і НАТО, точиться запекла боротьба. Спрощено кажучи, комунізм користується популярністю серед сільських мешканців, бідняків та людей похилого віку. Прозахідні партії залишаються слабкими через те, що вони є розділеними на безліч таборів, що відрізняються не так ідеологічно, як персоналіями. Це означає, що створений після масових виступів проти комуністів 2009 року уряд спирається на крихку багатопартійну коаліцію, яку розхитують конфліктуючі інтереси, окремі особистості та, звісно, захмарні амбіції. Хоча комуністи на мають більшості в парламенті, їм точно не потрібно стільки партнерів по коаліції, скільки їх потребують прозахідні партії.

28 листопада 2010 року тут відбудуться вибори (дану статтю опубліковано на офіційному сайті STRATFOR 19 листопада 2010 року – прим. перекладача). Країна переповнена білбордами, що рекламують безліч кандидатів, люди всюди мітингують. В країні присутні західні неурядові організації (НУО). Як мені розповіли, деякі з них засновані за сприяння американського Національного фонду на підтримку демократії (National Endowment for Democracy), інші – за сприяння НАТО і таке інше. Росіяни також, вивчивши західну технологію впливу через неурядові організації на прикладі ряду кольорових революцій, накинули на Молдову мережу фінансованих на російські гроші НУО. Як мені розказав один журналіст, вони роздають молоді безкоштовні сир та вино. І здається мені, що таке тут спрацьовує.

Незважаючи на всю складність політики, існує просте питання: чим є Молдова? Тут дійшли згоди, хіба, чим вона не хоче бути: Молдова не збирається ставати провінцією Румунії. Але ж Молдова таки була румунською, була вона і радянською соціалістичною республікою. Так чим вона є сьогодні? Що значить бути молдаванином? На ці питання я не бачу згоди. Існують нації, що не є державами, наприклад, курди. Тоді як Молдова – держава, в якій немає нації. Питання конструювання нації в Молдові стосується не так до створення інституцій, як до того, що має виникнути національна згода щодо самої ідеї молдавської нації.

Ось, наприклад, прозахідна фракція в Румунії має чітке бачення вирішення цієї проблеми: членство в НАТО і в ЄС. Вони думають так: якщо ми це маємо, то ми точно вже підпадаємо під визначення нації, оскільки ми – європейська країна, а цього достатньо, аби захиститись від росіян та будь-кого іншого, хто може нам загрожувати. Румунія бачить членство у цих організаціях таким собі засобом, що дозволить забути пережите в минулому. Молдова теж розуміє, що визначитись з приводу цього є конче необхідним для її інтересів. Проте, якщо європейський вибір в Румунії знаходиться поза всякими сумнівами, то в Молдові це питання гаряче дискутується, а те, чого хочуть місцеві комуністи крім того, що здобути владу, залишається зовсім неясним.

Ось в чому суть всіх проблем Молдови. Ідеєю-фікс прозахідних кіл є входження в Європейський Союз та НАТО, аби отримати після цього «аусвайс», що Молдову прийнято до кола «цивілізованих країн». Вони не беруть до уваги могутність комуністів та їхні зв’язки з Росією, ні те, що переважна частина населення країни ідентифікує себе, швидше, з Росією, ніж з Заходом. Деякі з прозахідних партій, усвідомлюючи цю проблему, намагаються налагодити контакти з росіянами як через поїздки на поклон до Москви, так і непрямими методами. Прихильники прозахідного курсу, вони, тим не менше, намагаються пристосуватися і до проросійських настроїв. Але ж намагання вивести квадратуру кола – задача не з легких, а тому поділ країни по суті своїй таки існує. В даному випадку країна зайшла в глухий кут. Не залежно від того, хто виграє, кому пощастить на цих виборах, він очолить розділену країну, кожна з частин якої має разюче відмінне бачення того, в якому напрямку їй слід рухатись і хто нею має керувати.

Економіка тіней / Тіньова економіка

Але ще важче вам доведеться, якщо ви намагатиметесь розібратися з станом речей в молдавській економіці. Я вже казав, що вона є однією з найбідніших країн Європи, якщо не найбіднішою. Близько 12% її ВВП складають грошові перекази трудових мігрантів, які працюють в інших країнах Європи, часто нелегально. Ця частка зменшилася з колишніх 19%, але не завдяки економічному зростанню, а через кризу. Румунія розпочала кампанію видачі молдаванам румунських паспортів, що дозволяє їм подорожувати і працювати будь-де в Європейському Союзі, що до цього молдавани робили нелегально. Сьогодні процедури еміграції та грошових переводів стали формальністю. Багато хто в Молдові звинувачує Румунію в тому, що створюючи сприятливі умови для еміграції вона послаблює Молдову. Проте, враховуючи стан справ з грошовими переказами, це, напевно, єдиний спосіб вижити для пересічних молдаван.

Багато людей в Молдові і в Румунії розповідали мені, що головним експортним товаром Молдови є жінки, яких або обманним шляхом, або з їхньої ж згоди (залежно від того, з ким ви з приводу цього заговорите) втягують в молдавську діаспору працювати проститутками. Деякі кажуть (чого я особисто перевірити не в змозі), що молдованки складають левову частку всіх проституток, які працюють в легальних європейських борделях. Це питання до дискусії, для якої наразі є декілька достовірних статистик і багато підходів. А ще, коли ви говорите про це з місцевими, то вони навіть не знаходять в цьому нічого образливого. Це значить, що країна на межі відчаю.

Щодо цього неприємного моменту, то маю тут дещо розповісти про певне явище, очевидцями якого ми з дружиною виявилися під час прогулянки суботнім вечором вулицями столичного Кишинева. Тротуари головної вулиці міста були переповнені молоддю віком від близько 16, до близько 25.  Як мені згодом розповіли, тут немає нічних клубів, де молодь могла би розважатись, тому вона і вештається вулицями. Але не в тому дивина: це навіть нагадало мені бульвар Квінс у Нью-Йорку часів моєї юності. А справа в тому, яким саме чином вони розбивалися на групи від 5 до 15 чоловік. В центрі уваги кожної такої групи були дівчата – від однієї до трьох, всі вдягнені просто шикарно, порівнюючи з оточуючими їх хлопцями, на яких одяг був значно дешевшим та неохайнішим. Що дивувало, так це те, наскільки кількість хлопців перевищувала кількість дівчат. Я можу тільки здогадуватись, чому могла скластися така диспропорція: можливо, багато дівчат сидить вечорами з батьками вдома, чи має місце просто нехватка жінок. Між іншим, моя дружина запевнила мене, що дівчатка були вдягнені не у найдешевші речі: вона відмітила, що на деяких були черевики, ціна яких вираховувалась сотнями доларів.

Я навіть не знаю, як це точно витлумачити, але додам до всього вищенаписаного, що вздовж обох сторін головної вулиці міста вишикувались відділення різноманітних банків. І коли ми відвідали невеличке містечко на південь від столиці, то також знайшли там ряди банківських відділень вздовж вулиці, якою ми проходили. Мережа відділень для банка – штука дорога в розбудові і управлінні. Потрібно багато вкладень, аби підтримувати їхнє функціонування, а якщо в невеличкому місті розташовані відділення семи конкуруючих банків, то це означає, що гроші тут є. Звісно, і саме місто також не виглядає обшарпаним.

Отже, перед нами – парадокс. Статистика доводить, що Молдова – катастрофічно бідна країна, але, тим не менше, тут висока конкуренція між банками і повно шикарно вдягнених молодих жінок. Юнаки, схоже, щодо одягу поділяють мої власні погляди, які можуть скидатися назовні як бідністю, так і байдужістю до того, як ти вдягнений, а тому аналізу не піддаються. Але щодо чого я впевнений повністю, це щодо того, що офіційна статистика та справжній стан справ в економіці Молдови не співпадають.

Житлові будинки радянської епохи в Кишиневі (фото: STRATFOR)

Цьому може бути три пояснення: перше – країну вщерть заповнили грошові перекази від жінок та інших експатів, а банки тут для того, аби обслуговувати гроші, які від них надходять. Друге – в країні функціонує потужна тіньова економіка, яка знаходиться поза регулюванням, оподаткуванням і статистичним аналізом. Третє пояснення полягає в тому, що столиця країни і декілька інших міст потопають у розкоші, тоді як решта території живе в жахливих злиднях. (Я бачив багато людських помешкань, які тут залишились з радянських часів, що можуть це підтвердити.) Як я підозрюю, всі три пояснення відповідають дійсності, що пояснює той глибокий політичний розкол, який існує в країні.

Молдовська республіка перебуває в глибокій кризі ідентичності, має глибокий розкол в політичній системі та економіку, яку самі молдовани називають «недостатньо прозорою». Ось чому так важко розмірковувати з приводу цієї країни в термінах геополітики.

Молдова і стратегія

З молдовської точки зору, принаймні, на думку проєвропейськи налаштованих молдаван, стратегічні проблеми Молдови починаються і закінчуються в Придністров’ї. Вони прагнуть приєднання територій на східному березі Дністра. Придністров’я могло би надати цілий ряд переваг для Молдови, якби стало її індустріальним ядром, говорячи звичними термінами. Як і у інших спірних територій колишнього Радянського Союзу, проблема цієї також базується не на її ринковій вартості, а на її стратегічному розташуванні, яке є дуже важливим. Ось де точка зіткнення інтересів, з якої починаються атаки проєвропейських фракцій суспільства проти його русофільської частини, оскільки місцеві росіяни крепко тримаються  за цю відокремлену область.

Німці, відчутно зблизившись з росіянами, намагаються полегшити ситуацію навколо переговорів з приводу долі Придністров’я. Хоча росіяни і можуть  піти у фарватері німців з приводу вирішення цього питання, я сумніваюся, що в результаті вони втратять контроль над територіями на східному березі Дністра. З точки зору росіян ворожі сили на схід від ріки можуть загрожувати Одесі, тому вони не бачать жодної причини, аби залишити Дністер незахищеним, не дивлячись навіть на нинішню, позитивну для них ситуацію в регіоні. Історія навчила Росію, що навіть найбільш сприятлива ситуація миттєво може перетворитися на вкрай ворожу.

У всій цій історії, звичайно, присутня значна частина іронії. Я кажу про російські війська на Дністрі, тоді як над Молдовою «нависає» Україна, а не Росія. Росіяни підтримують Придністровську Молдавську Республіку, а українці – ні. Починаючи з 1992 року українці так і не спромоглися сформулювати вимогу до росіян не лізти у цю проблему, яка, по суті своїй, є українсько-молдовською. Можливо, так повелося через те, що Україна не хоче забирати собі відірвані від Молдови території, які їй підкидаються в цій грі у якості козирної карти. Проте я підозрюю, що причина простіша: незважаючи на розпад Радянського Союзу, росіяни продовжують  перейматися такими речами, як стратегічна і оборонна важливість Дністра, тоді як українці бачать лише проблему сепаратизму.

Загальні висновки

На політичній карті світу Молдова оцінюється як дорога нерухомість. В руках НАТО або будь-якої іншої сили Заходу цей регіон здатен стати важелем впливу на Росію і, можливо, посилити бажання України протистояти Росії. Переміщення натівських солдатів ближче до Одеси, українського порту, від якого так залежить Росія, мало би змусити росіян вести себе обережніше. Проблема в тому, що росіяни це чудово усвідомлюють і роблять все можливе, аби створити проросійський уряд в Молдові, або, на крайній випадок, спричинити до нестабільності в цій країні, аби ніхто через неї не зміг загрожувати Росії.

Молдову зажало між її румунським корінням та радянським минулим. Вона не спромоглася на творення національної ідентичності, далекої від обох полюсів. Молдова – це прикордоння всередині прикордоння. Вона підпадає під зовнішні впливи з усіх боків, не маючи при цьому ніякого центру, ніякої точки опори. З одного боку в ній панує ностальгія за старими добрими часами Радянського Союзу, які тут порівнюють з тим, наскільки погано сьогодні пересічним молдованам. З іншого боку барикад панує впевненість, що Європейський Союз і НАТО створять і захистять націю, якої сьогодні не існує.

Якщо геополітику звести до настільної гри, то найбільш логічним кроком була би негайна інтеграція Молдови в НАТО і Європейський Союз, адже там і так повно схожих дивовижних націй. Проте, геополітика вчить, що творення національної стратегіє є насправді самим буттям нації. Це може видаватися очевидним, але це те, на чому необхідно наголосити. Я приїхав до Молдови аби знайти в прикордонні націю, здатну протистояти російському вторгненню. Я думав, що побачу тут на власні очі те, необхідність існування чого мені підказали географічні карти. Але виявилося, що люди, які мешкають на цій території не є нацією. Те, що так обнадіювало на карті, виявилося зовсім іншим в реальному житті.

Я не стверджую, що Молдова нездатна самостійно прийти до усвідомлення суті державності і національної ідеї, але розуміння таких речей приходить через довгий час і не завжди мирним шляхом. Тим часом, як провідні сили з усіх таборів здатні вчинити так, що утворення молдовської нації стане справою надважкою, якщо не неможливою. Було б добре, якби націєтворення в Молдові відбувалося за її членства в Європейському Союзі і в НАТО, але сьогодні ЄС не може дати ради в Ірландії, а НАТО не має жодного бажання сваритися з Росією. Тому все залежить, в першу чергу, від самих молдован. Щодо мене, то я не можу передбачити, скільки в них лишилося історичного часу, аби дійти згоди.

Звичайно, я не в праві щось радити молдованам, оскільки я не розділяю їхньої участі. Але навіть якщо мене не захоче вислухати ніхто, я все одно розповім про своє власне бачення. Колись Молдова була частиною Румунії, була вона колись і частиною Радянського Союзу. Молдова має велике значення, будучи частиною чогось більшого. Радянський Союз зник. У Європі зараз більше проблем, ніж вона здатна вирішити і їй точно не потрібні додаткові. Проте, Румунія все ще поруч, і хоча це не найкращий вихід з ситуації, і, звичайно, саме той варіант, який не розглядається великою частиною самих молдован взагалі, але це єдиний реальний вихід з ситуації, що склалася, неідеальний, але ж вихід.

Я їду звідси туди, де нація без жодних сумнівів існує. Наразі вона саме визначається, яким типом нації їй бути. Я їду до Туреччини.

Автор: Джордж Фрідман

Джерело:

Переклад:

This content is republished with the permission of STRATFOR

Related posts:

Short URL: http://bbs-news.info/?p=1127

Реклама

Ми на Facebook

Вхід | Ukrainian information service