Геополітична подорож. Частина 7: Польща (“STRATFOR”, США)

Якщо ви хочете зрозуміти Польщу, то почніть з музики Фредеріка Шопена. Для початку послухайте полонези, потім – «Революційний етюд». Вони про надію, відчай та гнів. В полонезі ви відчуєте саму сутність польського національного духу. «Революційний етюд», написаний під час Варшавського повстання 1830 року, придушеного російськими військами, містить в собі разом і революційний гнів і відмову повірити в реальність катастрофи. У своєму особистому щоденнику Шопен докоряє богові, що той дозволив національній катастрофі трапитися, проклинає росіян, засуджує Францію за те, що остання не прийшла на допомогу Варшаві. Після тих подій Шопен більше ніколи не повернеться до Польщі, але сама Польща назавжди залишиться у його серці.

Зрештою, в 1918 році Польща стала незалежною. Прем’єр-міністром, який представляв її на конференції у Версалі, був Ігнацій Падеревський – піаніст, один з найкращих інтерпретаторів Шопена. Конференція відновила Велику Польщу, сприяв створенню міжвоєнної Польщі і Падеревський. Місто Гданьськ (для німців – Данціг) стало фундаментом майбутньої найбільшої польської національної катастрофи, спричиненої змовою Німеччини та Радянського Союзу розділити Польщу: Данціг став німецьким виправданням у її знищенні.

Історія трагічної величі

Історія поляків – це завжди історія зради. Найчастіше – Францією. Але навіть якби Франція зі Сполученим Королівством все ж виконали свої зобов’язання щодо Польщі, це все одно би її не врятувало. Польща впала менш ніж за тиждень; ніхто не здатен допомогти країні, яку можна настільки швидко підкорити. (Після окупації завойовники займалися тут виключно «зачисткою» території.)

Війна завжди коштує дорого, а поляки воліють платити за війни романтикою. Поляки виставляють свою кінноту проти німецьких танків – символізм у цьому не менший, ніж сам військовий подвиг. У якості прикладу людської величі їхня непокірність вартує того, щоби нею захоплюватися. Вони продовжують воювати навіть після поразки, ніби війна є мистецьким перформенсом. Це також являється і вправлянням у марності. Уважно вслухайтесь в Шопена: відвага, мистецтво і марність – питомо польські риси. Поляки завжди очікують того, що їх зрадять, що вони програють, що їх переможуть. Їхня гордість базується на їхній здатності зберігати людяність перед обличчям катастрофи.

Міжмор'я

Думаю, Шопена справді можна слухати геополітично. Погляньте, де знаходиться Польща. Вона лежить на Північноєвропейській рівнині – відкрита всім вітрам країна, чиї національні кордони ні на сході, ні на заході не захищені, ба, навіть не позначені жодним значним природнім бар’єром. На сході – Росія, в 1830 році величезна імперія. На заході спочатку були прусаки, а після 1871 – німці. На півдні аж до 1918 року знаходилась імперія Габсбургів. Ніякі запаси відваги чи мудрості не здатні гарантувати виживання у товаристві таких колосів.

Польща не є ні хазяїном своєї долі, ні володарем своєї душі. Вона оживає і помирає по волі інших. Мало що можна вдіяти, аби зупинити німців і росіян, коли вони об’єднують свої сили і починають використовувати Польщу у якості театру бойових дій. І все, на що в такому випадку може сподіватися Польща, так це на те, що хтось та й прийде їй на допомогу. Але ніхто ніколи не допомагає. Ніхто не здатен допомогти далекій країні, яка, тим більше, не здатна допомогти собі сама. Шопен розумів це всім своїм серцем, також він знав, що самі собі поляки ніяк допомогти не зможуть. Думаю, Шопен особисто сам тішився таким гострим передчуттям катастрофи.

Є така книжка – «Шляхетність поразки» автора Івана Морріса. Вона про Японію, але її заголовок весь час зринає в моїй пам’яті, коли я думаю про Польщу, Шопена і Падеревського. Поляки – віртуози у мистецтві програвати, скажу вам без жодної іронії. Але необхідно пам’ятати, що польська історія не завжди була історією шляхетних поразок, а поразки не завжди були чимось добре знайомим польській шляхті. Задовго перед розростанням Російської імперії, ще до того, як Габсбурги об’єднали Південносхідну Європу і з’явилася Прусія, Польща була однією з наймогутніших європейських країн – польсько-литовською Річчю Посполитою.

Польща перестає бути жертвою коли німці розрізнені, коли росіяни слабкі, а Австрію непокоять Османи. Поляки це добре пам’ятають і постійно згадують свою колишню велич. Не зовсім зрозуміло, чи усвідомлюють вони, завдяки чому колись вони були могутніми, що саме їхню велич знищило і що воскресіння цієї величі не є чимось зовсім неймовірним. Поляки знають, що колись вони домінували на Північноєвропейській рівнині. Вони впевнені, що цього ніколи більше не буде.

Сьогодні поляки хочуть втекти від своєї історії. Вони хочуть позбавитися шопенівського трагізму і уникнути фантастичних мрій про велич. Минуле не дало їм нічого, щоб захистити їхні сім’ї від нацистів та комуністів. Все, що крім цього, не має значення. Якийсь час вони були всемогутніми, поки не з’явилися Німеччина і Росія. Сьогодні вони такими вже не є. Десь, напевно, так вони думають. Я спробую довести, що така позиція грунтується на бідності уяви.

Польща, Росія і Європа

Поляки, як і всі інші східноєвропейці, розглядають Європейський Союз як інструмент вирішення своїх стратегічних проблем. Ставши членом ЄС, Польща вирішила свої проблеми з Німеччиною. Дві нації, які раніше ворогували, сьогодні об’єднані рамками величезної організаційної структури, що зводить нанівець нові загрози. Також поляки думають, що Росія більше не є загрозою, тому що росіяни набагато слабші, ніж  здається, а також тому, що ні Україна, ні Білорусь більше не є сателітами Росії, як мені розповів один співробітник польського МЗС. Більше того, він бачить Україну і Білорусь буферами. Так, ніби мова йде про стару Австро-Угорську імперію, яка розпалась на низку слабких націй, жодна з яких не здатна загрожувати Польщі.

Виходячи з таких засновків, багато поляків впевнені в тому, що всі небезпеки життя на Північноєвропейській рівнині вже минулися. З моєї власної точки зору, така позиція має два слабких місця. Першим, як я це вже не один раз згадував у попередніх статтях з цієї серії, є те, що Німеччина переоцінює сьогодні свою роль в Європейському Союзі. І не тому, що німецькі еліти прагнуть цього; фінансові і політичні еліти Німеччини всім серцем віддані ідеї Європейського Союзу. Але, як і багато інших еліт всюди у світі, німецькі еліти також втратили значний простір для маневру після 2008 року. Німецька суспільна думка глибоко стурбована всіма тими заходами фінансового порятунку, що їх вже застосував німецький уряд і які зможе застосувати додатково у наступні декілька років. Як зазначила німецька канцлерка Ангела Меркель, німці не збираються йти на пенсію навіть у 67 років, а тому греки цілком можуть ставати пенсіонерами в 58.

З точки зору німців Європейський Союз перетворюється на пастку для німецьких інтересів. Німцям потрібне переосмислення, переформатування Євросоюзу. Якщо Німеччину закликають страхувати прорахунки всього ЄС, то навзамін вона хоче сильніше контролювати всю європейську економічну політику. В Європі вимальовується дворівнева система, в якій патрони і клієнти не матимуть однакових прав і відрізнятимуться, відповідно, у владних повноваженнях.

Польша сьогодні здійснює надзвичайно вдалу економічну політику. Її економіка зростає і вона є загальновизнаним економічним лідером серед усіх колишніх сателітів Радянського Союзу. Але період надходження субсидій ЄС в Польщу підходить до завершення, натомість, чітко проступають проблеми польської пенсійної системи. Спроможність Польщі до подальшої підтримки своєї економіки в умовах Європейського Союзу буде оскаржено в найближчі роки. Після цього оскарження їй швидше за все буде запропоновано статус клієнта.

Не думаю, що поляки проти того, щоб бути добре доглянутими клієнтами. Але проблема в тому, що Німеччина та інші країни, які входять до ядра Євросоюзу, не мають ні вільних коштів, ні бажання підтримувати добробут периферії ЄС на тому рівні, на якому їй хочеться. Якщо Польща спіткнеться, то до неї застосують такі ж засоби контролю, які було застосовано до Ірландії. Один польський чиновник ясно дав мені зрозуміти, що він не бачить в цьому жодної проблеми. Коли я згадав про можливість втрати Польщею свого суверенітету, він відповів мені, що існують різні типи суверенітетів, і що втрата бюджетного суверенітету зовсім не означає втрати суверенітету національного.

Я йому сказав, що, очевидно, він не усвідомлює масштабів проблеми. Право держави визначати, яким чином вона збирає податки і розподіляє свої кошти є самою суттю державного суверенітету. Якщо держава втрачає це право, то все, на що вона в такому випадку виявиться спроможною, так це проголосити загальнонаціональний місяць морозива, не більше. Інші, швидше за все – німці, опікуватимуться вашою обороною, освітою і всім іншим. Якщо ви виносите бюджет за межі демократичного процесу, то слово «суверенітет» втрачає своє пряме значення.

В цьому місці нашої розвідки ми підходимо до найголовнішого: до намірів. Мені не один раз повторювали, що Німеччина не має жодного наміру відбирати суверенітети, все, що їй необхідно, це у співпраці з усіма іншими державами-членами реструктурувати Євросоюз. Я абсолютно погоджуюсь, що німцям не потрібний польський суверенітет. Я також кажу, що і наміри не мають жодного значення. По-перше, хто знає, що у Меркель насправді на думці? WikiLeaks може «злити», що  там вона казала американському дипломатові, але це зовсім не гарантує того, що вона сказала те, що насправді думала. По-друге, Меркель буде канцлеркою ще всього лише декілька років і ніхто не знає, хто стане її наступником. По-третє, Меркель не є самостійною фігурою, вона повністю залежить від політичних реалій. По-четверте, назвіть це як завгодно, але якщо німці переформатують структуру Євросоюзу, то вся влада виявиться у їхніх руках, і саме ця влада, а не суб’єктивні наміри її використання, має вирішальне значення.

Інша розмова стосувалася Росії. І знову бюрократи наголошували на двох моментах. Перший – Росія слабка і взагалі ніяка не загроза. Другий – контроль Росії над Україною і Білоруссю набагато менший, ніж здається – жодна з них не знаходиться на жорсткій російській орбіті. Щодо останнього я частково погодився. Росіяни не мають жодного бажання відроджувати Російську імперію чи Радянський Союз; вони не хочуть відповідати за ці дві країни. Але їм потрібно обмежити Україну і Білорусь у здійсненні зовнішньої політики. Росіяни дозволять їм будь-які внутрішні зміни. Проте, вони не припускають жодної можливості військово-політичних альянсів між ними та західними країнами. Вони твердо наполягатимуть на доступі до білоруських та українських територій для російської армії та військово-морських сил.

Жодні аргументи щодо слабкості Росії не здаються мені переконливими. По-перше, сила – поняття відносне. Росія може бути слабкою порівняно зі США. Але вона не слабка відносно Європи і своїх сусідів. Держава не має бути сильнішою, ніж того вимагають її стратегічні інтереси, а сила Росії якраз відповідає її стратегії. Щоправда, населення Росії зменшується і вона перебуває в економічному занепаді. Але Росія знаходиться на межі економічного краху з часів Наполеона, якщо не від раніше. Її здатність виставляти військову міць, повністю невідповідну її економічним умовам добре відома історично.

Я порушив питання європейської, а особливо – німецької енергетичної залежності від Росії, і мені розповіли, що Німеччина імпортує 30% енергоресурсів з Росії. Я думав, що 45%, але навіть 30% достатньо для відчутної залежності. Відберіть ці 30% і економіка Німеччина захитається. А це дає Росії велику владу. Доки Росії важливі доходи від продажу енергоресурсів, вона значно довше протримається на скорочених доходах, ніж Німеччина і Європа протримаються за нестачі енергоносіїв.

Зрештою, існує проблема німецько-російської співпраці. Як я це доводив раніше, залежність Німеччини від російського палива і залежність Росії від німецької технології створили синергію між цими двома країнами, особливо відчутну у їхніх постійних дипломатичних консультаціях. На додачу, стурбованість німців майбутнім Європейського Союзу підштовхнуло їх до значно незалежнішої та інноваційнішої політики. Росіяни зі свого боку досягли геополітичної реставрації. Порівнюючи з тим, чим Росія була 10 років тому, Путін дуже відчутно відновив сили Росії. Сьогодні Росії вигідно відокремити Європу від США, а особливо – від Німеччини. Як німці шукають нових засад для своєї зовнішньої політики, так само росіяни шукають собі шляхів до партнерства з Європою.

Всі польські лідери, з якими я розмовляв, казали мені, що не бачать в цьому жодної проблеми. Мені важко повірити, що німецько-російське порозуміння не хвилює поляків. Так, я знаю, що ні Німеччина, ні Росія не хочуть зашкодити Польщі. Так само і слон не обов’язково має велике бажання роздушити мишу. Не дивлячись на свої наміри, слони часто розчавлюють мишей.

Думаю, реальність поляків полягає у тому, що в них немає жодного вибору. Коли я почав говорити про варіант Міжмор’я під заступництвом США, високопосадовець польського МЗС зазначив, що згідно нового плану НАТО німці гарантують для захисту Польщі дві дивізії, тоді як США спромоглися на одну бригаду. Такі розклади його дуже засмучують. З огляду на рішення американців відмовитись від планів побудувати стаціонарну, постійно діючу базу ПРО на території Польщі та розмістити тут одну батарею ракет «Патріот», він охарактеризував це як зраду Сполученими Штатами попередніх домовленостей. Я незграбно почав доводити, що одна американська бригада є набагато ефективнішою бойовою силою, ніж дві сучасні німецькі дивізії, але в кращому випадку такий аргумент є суперечливим, тому я делікатно зійшов з цієї теми. Адже всі його звинувачення зводилися до того, що Америка не взяла на себе ніяких зобов’язань відповідно нового плану НАТО, або, принаймні, до того, що її зобов’язання не були чимось суттєвим.

Польська самовпевненість і Сполучені Штати

Моє бачення всіх цих моментів є дещо іншим. Польща була безпорадною жертвою окупацій та розчленувань протягом століть. Вона була вільною і суверенною впродовж міжвоєнного періоду. Вона одразу ж втратила свою незалежність, цілком поклавшись на гарантії Франції і Британії. Ці гарантії могли бути фальшивими, проте, були вони фальшивими, чи не були, а виконати їх не можна було ніяк. Польща впала занадто швидко.

Забезпечення польського національного суверенітету є перш за все і над усе виключно справою самої Польщі. По-перше, держава не може віддати контроль за фундаментальними державними функціями, такими як економіка, в руки міжнародних організацій, особливо, якщо їх очолює історичний недруг на кшталт Німеччини. Само собою зрозуміле, що польська держава не може діяти, засновуючись на своєму баченні німецьких намірів. Всі нації змінюють свої наміри; згадайте Німеччину між 1932 і 1934 роками. По-друге, почуватися захищеними з огляду на економічну слабкість Росії означає нехтувати історією.

Але що найважливіше, національний суверенітет залежить головним чином від спроможності нації захистити себе. Звичайно, що Польща не може убезпечити себе від договору між Німеччиною і Росією виключно власними силами. Але вона може виграти час. Допомога може і не надійти, але без необхідного часу допомога не надійде напевно. Так, Польща може вирішити постійно пристосовуватись до німців і росіян, сподіваючись, що цього разу гра буде дещо іншою. Це може виявитись виграшним, навіть вірним кроком. Але в такому випадку Польща ставить на кон свою державність.

Моє бачення ситуації витікає з того, що і польські урядовці і польська громадськість усвідомлюють, що на даний момент вони захищені, але майбутнє залишається невідомим. Також всі вони почуваються безпорадними. Так, Польща є жвавою європейською країною, вщерть заповненою спільними підприємствами і хедж-фондами. Але все це видиме пожвавлення лишень приховує глибоке трагічне відчуття польської нації, що, зрештою, майбутнє польського народу знаходиться зовсім не в польських руках. Що буде, те буде, а поляки знову вчинять героїчно, якщо погане перетвориться на найгірше. Шопен виразив це відчуття у високому мистецтві. Зрештою, виживання є річчю значно прозаїчнішою і набагато важчою у здійсненні, ніж мистецтво. Або, більш точно, для Польщі вижити важче, ніж для митця творити, а ще це діло вимагає набагато більше віртуозності.

Зрештою, я лише американець, якого набагато більше хвилює життєздатна стратегія, ніж трагічні переживання. Для Польщі ця стратегія засновується на тому, що їй необхідно усвідомити, що вона є не просто затиснутою в тісних обіймах Росії з Німеччиною, але що саме по її живій шкірі пройде грубий шов німецько-російської «антанти». Вона може і не пережити такої операції. Але вона може її уникнути. Аби цього досягти, потрібні три речі. Перше – національна оборонна стратегія, яка забезпечить ситуацію, коли напасти на Польщу буде справою вкрай дорогою, дорожчою, ніж знайти шлях в обхід неї. Це недешево. А скільки поляки заплатили би сьогодні, щоб уникнути нацистської та радянської окупацій в минулому? Те, що здається дорогим, може виявитися дешевим у ретроспективі.

Друге – сама по собі Польща занадто слабка. У складі альянсу, який протягнеться від Фінляндії до Туреччини – Міжмор’я – Польща зможе позбутися залежності від ненадійного НАТО. НАТО було альянсом періоду Холодної війни. Холодна війна скінчилася, але альянс продовжує своє існування у вигляді змарнілої тіні, яку відкидають відгодовані бюрократи.

Для цього Польщі потрібно буде взаємодіяти з Румунією, не дивлячись на те, що з цього приводу подумає, скажімо, Португалія. Цей альянс вимагає, аби ним керувала саме Польща. Без неї він не відбудеться. Але Польща має позбавитись дитячих фантазій, що 18 років існування Європейського Союзу віншують собою тисячолітні потуги Європи побудувати Град Божий на грішній землі. 18 років – строк короткий, як за європейськими мірками, та й нездоровою виглядає Європа останнім часом. Якщо Німеччина помилиться, зробивши ставку на ЄС, вона все одно виживе. А чи виживе Польща? Національні стратегії мають грунтуватися на найгірших сценаріях розвитку подій, але не на сподіваннях на милість лідерів.

Нарешті, поляки мають налагодити гарні стосунки з глобальним гегемоном. Зрозуміло, що останні роки президенства Буша і перші роки президенства Обами виявилися не надто сприятливими для Польщі. Але, зрештою, саме Сполучені Штати тричі за ХХ століття воювали, аби не допустити німецько-російського союзу та домінування в Європі монопольної сили, незалежно від того, хто нею міг би виявитися – Німеччина, Росія чи їхня «антанта». Сполучені Штати воювали не з сентиментальних міркувань  – там немає свого Шопена. У цих війнах вони керувалися геополітикою. Союз Німеччини і Росії зможе сильно їх похитнути. Ось чому США воювали в Першій Світовій, Другій Світовій та Холодній війнах.

Існують речі, існування яких Сполучені Штати допустити не можуть ну ніяк. Домінування в Європі єдиного центру сили призведе до того, що вона очолить світовий топ-ліст. А Сполучені Штати на даний момент більше зацікавлені в тому, як викорінити в Афганістані корупцію. І це не єдине, на чому зараз сосереджена їхня увага. Звичайно, що годинник, за яким живуть США, набагато повільніший за польський годинник. У Сполучених Штатів набагато більше місця для маневру. У Польщі також зараз є вдосталь часу, але використовувати його їм слід для підготовки до того моменту, коли американці знову повернуться до реальних проблем.

Європейський Союз може йти своїм шляхом, а те, до чого він прийде, може виявитися якраз тим, що планувалося на початку його створення – конфедерацією рівноправних націй. Росіяни можуть далі тихенько буцатись у своїх сутінках. Не дивлячись на мою підозрілість, все може повернутись і так. Але проблема поляків у тому, що вони не мають плану дій у випадку, якщо все станеться не так ладно. Готовий сперечатися, що немає жодного геройства у поразці, якої можна було уникнути. Також я можу довести, що якщо дуже уважно прислухатися до полонеза, то у ньому вчувається заклик не тільки до виживання, але й до величі.

Польща майже не може дозволити собі права на помилку. Поле маневру у неї дуже мале. Чого я не побачив у Польщі, так це байдужості до долі рідного краю, що відчув – так це почуття безпомічності, помножене на нестримне бажання зробити все добре, тоді як жити добре ну ніяк не виходить. Саме це почуття безпросвітного фаталізму так лякає мене, американця. Ми залежимо від Польщі таким чином, про який мої співвітчизники поки ще навіть і не здогадуються. Чим довше ми вичікуємо, тим більше шансів ми даємо трагедії. Німці і росіяни поки ще не перетворилися на монстрів, та й не хочуть вони ними ставати. Проте, як це чітко нам дає зрозуміти Шопен, те, якими ми хочемо бути і те, якими ми є насправді – це зовсім різні речі. І саме це буде темою моєї завершальної статті.

Автор: Джордж Фрідман

Джерело:

Переклад:

This content is republished with the permission of STRATFOR

Related posts:

Short URL: http://bbs-news.info/?p=1176

Реклама

Ми на Facebook

Вхід | Ukrainian information service