Петро Тима: У Польщі відроджують моду на термін “банди УПА” (“Україна Молода”, Україна)

В Україні звикли сприймати Польщу як країну, яка найбільше підтримує демократичні процеси в нашій державі, є нашим постійним «адвокатом у Європі», тобто виконує місію, протилежну російській. Попри те, існують речі, які обєднують і Варшаву, і Москву, — це постімперський комплекс, що проявляється в несприйнятті права України на власних героїв. Ідеться про ОУН–УПА.

Останнім часом у Польщі розгорнулася справжня «антибандерівська» кампанія. На шпальти центральних газет потрапляє навіть те, що залишається непоміченим в Україні: наприклад, спортивний турнір імені Шухевича у Тернополі, заява депутата Львівської міськради про те, що новий стадіон можна назвати іменем Бандери… Описуючи ці події, польські ЗМІ обурюються, що в Україні Бандеру сприймають як героя, і обов’язково нагадують, що УПА винищувала поляків на Волині.

Нещодавно з’явився ще один привід для збурення — у Сеймі зареєстровано проект, який передбачає запровадження Дня пам’яті мучеництва «кресов’ян», полеглих під час подій на Волині (за дату пропонується 11 липня). Голова Об’єднання українців Польщі Петро Тима свідчить, що цей проект має достатньо шансів для ухвалення.


«Поляки стають іншими, коли йдеться про історію»

— Пане Петре, як у Польщі зараз оцінюють Степана Бандеру, ОУН та Українську повстанську армію? Чи багато людей знають, що повстанці не лише брали участь у кривавому конфлікті з поляками, а й воювали проти Москви та Берліна?

— У Польщі слово «Бандера» викликає лише негативні асоціації. Це пов’язано з роками пропаганди, яка насаджувалася в часи комуністичного режиму. Діяльність ОУН та УПА (а особливо трагічні події на Волині) клали на велику шкалу й використовували у кампанії проти українського буржуазного націоналізму.

Ще один фактор — це те, що поляки зосереджені на власній історії. Вони не будуть заглиблюватися в нюанси.

Загальна проблема — це те, що в Польщі маємо справу з регресом, якщо йдеться про погляд на історичне минуле. В історичних оцінках стало більше конфронтації: спостерігається дедалі менше історичної рефлексії та об’єктивних досліджень, зате більше популізму та поділу на «чорне» й «біле». Якщо раніше, в 90–х роках, у Польщі можна було зустріти об’єктивний погляд на події минулого століття, то зараз основними авторитетами у висвітленні цих питань стали люди, які відштовхуються зі спогадів, або люди, які зосереджуються винятково на проблемі української провини. В цій оптиці немає українських жертв; не згадується цілий спектр подій, які спричинили ескалацію кривавого конфлікту на Волині.

Причому вина українців подається як ідеологічна. Грубо кажучи, багато хто в Польщі вважає, що задовго до війни був заготовлений концепт ОУН — винищити все польське населення. Мусується думка, що причина тих подій — злочинний український націоналізм як такий.

Спочатку цю тему підтримували маргінальні польські політики та маловідомі видання, а зараз це входить до «мейнстріму». На телебаченні знову можна почути фразу «банди УПА». В ефірі громадських мовників цього не було із 80–х років. Нав’язується схема, за якою Бандера — це втілення зла.

— Що саме спричинило зміну поглядів у громадському середовищі Польщі? Коли почався цей процес?

— Я сказав би, що цей підхід став втілюватися в часи попередньої коаліції, яку очолювала партія Ярослава Качинського «Право і справедливість» («ПіС»). В той період пожвавили діяльність «кресові» середовища («східні креси» — назва територій, які до 1939 року належали Польщі; йдеться зокрема про Західну Україну. — Авт.). Зараз ці кола дуже активні. Лідер «кресов’яків» Тадеуш Ісакович–Залеський — частий гість телестудій, хоча він не є істориком. «Кресовим» організаціям почали «посміхатися» деякі партії. Із ними тісно співпрацює Селянська партія (ПСП), яка має свою фракцію в парламенті. Саме від неї походить ініціатива запровадити день пам’яті жертв подій на Волині. До «кресових» середовищ досить прихильний і «ПіС».

— Дивно, що до цього долучився «ПіС» Качинського. В нас ця партія має імідж проукраїнської.

— Це досить цікаве явище, тому що в геополітичному плані деякі польські політики розуміють, наскільки важливим партнером є Україна. Але це розуміння закінчується на питаннях історії, надто коли йдеться про період Другої світової. Їхній концепт такий: Україна — це стратегічний партнер, хороший союзник у протистоянні з Росією. Але йдеться про ту Україну, яка потрібна полякам, а не ту, якою вона є насправді. Вони хочуть, щоб Україна визнавала тих, а не інших героїв, щонеділі падала на коліна і вибачалася за кровопролиття на Волині… Так, ці політики будуть підтримувати Україну, засуджуватимуть Голодомор, але в трактуванні Другої світової війни йтиметься про абсолютно інші речі. «ПіС» у цьому плані — дуже показова сила. Якщо подивитися на історію дискусії, яка розгорталися довкола Волинської трагедії в 2003 році, ще за президентів Кучми та Кваснєвського, то там найбільш радикальним був якраз Ярослав Качинський.

«Польська позиція ще довго домінуватиме, бо не має контраргументів»

— Які шанси на те, що проект постанови про день пам’яті жертв Волинської трагедії буде ухвалений Сеймом?

— Як на мене, шанси досить високі. Серед польських політиків стало популярним апелювати до національних питань, історичного минулого. Це спосіб мобілізації власного електорату. Це досконало розуміють у тому ж «ПіС», у ПСП. Перед виборами ніхто не схоче йти проти течії — тому цей проект, думаю, набере достатньо голосів.

— Чи готова Україна до такого повороту подій? Чи знайде українська влада або громадськість спосіб, щоб гідно відреагувати?

— Ідеться про проблему великого масштабу — кількадесят тисяч польських жертв у польсько–українському протистоянні. Події, які були на Волині, не заметеш. Цією проблемою треба займатися, вести діалог, проводити ретельні дослідження. В Україні цій проблемі приділяється мало уваги. На кожні роковини, коли в Польщі ухвалюють заяви з цього приводу, це застає українську сторону зненацька.

У Польщі ця тема розвинута набагато більше. Написано багато книг, знято фільми. Є ціла система установ, які займаються цією темою. Водночас і сьогодні ви знайдете в «кресовому» середовищі людей, які кажуть, що ця проблема замовчується, що її «блокують» із політичних причин…

В Україні таких досліджень майже нема. Тому польська позиція ще довго домінуватиме, бо вона не має контраргументів. З українського боку має відбутися об’єктивне дослідження, яке зачепило б і одних, й інших жертв конфлікту. Мусить з’явитися література польською мовою, яка подавала б інший погляд на ці теми, автори, які могли б фахово полемізувати із поляками.

Важливо, щоб українські дослідники не оминали гострих кутів. Розповідаючи про Бандеру, про УПА, треба вміти говорити не лише про світлі сторінки історії, а й темні. Справді, українці жорстоко розправлялися з поляками. Це треба відверто визнати. Інакше матимемо «чорно–білу» історію радянського зразка. Зробимо ідола, а не історичну постать.

Історичні різночитання завжди важкі. А у випадку України та Польщі на це накладається ще й проблема занедбаності, роки невирішених справ. Тому сьогодні і з польського, і з українського боку стають сильними голоси радикалів. Але в Україні нема розуміння, що цим треба перейматися.

— Але ж ви знаєте, яка в Україні влада… Хто цим займатиметься?

— Це не лише питання влади. Йдеться про вивчення історії взагалі. В України є кілька історичних епізодів, які — скажу вам як історик — треба представити потужніше. Наприклад, період 1918 року, Симон Петлюра та ін. Або період дисидентів, які взагалі перебувають наче поза дискурсом. В полі зору стоять найгостріші питання — УПА, Бандера. Це приводить до поляризації в суспільстві.

Ці «прогалини» — не лише проблема в площині України та Польщі, а й України та світу. Якщо ви візьмете книгу Енн Аппельбаум про повстання в ГУЛАГу, то не знайдете там українських прізвищ. Хоча Данило Шумук (учасник УПА, дисидент, який провів у в’язницях понад 30 років. — Авт.) був у страйккомі цього повстання. Через те, що українці не вміють себе показати (але також і через стереотипи), їм відведено одноманітні ролі: колабораціоністи, прихильники Гітлера, убивці поляків … Це вже потрапило у світовий дискурс. Справа Івана Дем’янюка, яка так цікавить світові медіа, підтверджує, що цей стереотип досить сильний. Мало хто говорить про німців як головних винуватців воєнних злочинів — починають говорити про українців…

«Дехто в Польщі захоплюється Табачником»

— Чи усвідомлюють у Польщі, що, воюючи зараз із Бандерою та українським визвольним рухом, грають на руку Росії, схиляючи Україну до вибору на користь Кремля?

— У Польщі це погано усвідомлюють. Більшість політичних середовищ є або фанатично антиукраїнськими, або ж їм саме про це і йдеться [щоб насадити в Україні російський вектор]. Бо як іще інтерпретувати ситуацію, коли Світовий союз вояків Армії крайової, яка також постраждала від зброї СРСР, після війни зазнали гонінь з боку НКВС, — вони на роковини Волинської трагедії запросили «регіонала» Вадима Колесниченка? Або ситуацію, коли Ісакович–Залеський їде до Києва на прес–конференцію і сідає біля Жоржа Дугаса, представника організації, що об’єднує ветеранів спецслужб (відомо, яких саме). У Польщі лише кілька журналістів звернули увагу на ці факти.

Більшість поляків не розбирається в тонкощах цієї політики. Дехто захоплюється Дмитром Табачником, який розгорнув в Україні антибандерівську кампанію. Але в того ж Табачника варто спитати: як він ставиться до подій 17 вересня 1939 року, коли радянські війська увійшли в Польщу і, якщо називати речі своїми іменами, розвалили Польську державу? Нехай послухають, що скаже Табачник. У одному з його інтерв’ю я читав, що він виправдовує цей вчинок. Але в Польщі ті ж «кресові» середовища про це не хочуть чути. Це питання того, наскільки ці середовища є фанатично антиукраїнськими, або наскільки вони виконують певне замовлення.

— Яке замовлення ви маєте на увазі?

— Скажу так: це абсолютно вигідно російському центрові. Союз Польщі, Литви та України завжди лякав Росію, тому їй вигідні конфлікти між цими країнами.

У мене складається враження, що польські «кресові» середовища є елементом великої політики. Не йдеться про змовницьку теорію. Але такий зв’язок легко довести, якщо подивитися на співпрацю «кресових» кіл із російськими ветеранами: вони спільно оголосили намір «побороти фашизм».

Проблема в тому, що ці маргінальні середовища раптом стали визнаватися авторитетами й стали серйозними учасниками політичного життя в Польщі. З одного боку, це спосіб закріпити правонаціоналістичні погляди у власному суспільстві, а з іншого — дуже вигідний інструмент у боротьбі проти Української держави.

Розмовляв: Володимир Семків

ДОВІДКА «УМ»

Петро Тима

Народився 4 травня 1966 р. у польському місті Шпротава.

Випускник загальноосвітнього ліцею № 4 з українською мовою навчання у Легниці.

Закінчив філологічно–історичний факультет Гданського університету; магістр історії. Працював журналістом і публіцистом.

Із 19 лютого 2006 р. — голова Об’єднання українців Польщі.

Джерело: Україна Молода

Related posts:

Short URL: http://bbs-news.info/?p=807

Реклама

Ми на Facebook

Вхід | Ukrainian information service